Краків подарував світу чимало талановитих і незвичайних жінок, які виявляли свої таланти в різних століттях. Є в цьому переліку й королева. Йдеться про Анну Ягеллонку, яку ще знають як королеву польську і велику княгиню литовську. Цій жінці довелося з великими труднощами долати шлях до бажаної корони, терпіти несправедливість і вести інтриги при дворі, пише сайт krakowskiye.eu. Але вона впоралася, бо з дитинства вчилася досягати поставленої мети. Якою б складною вона не була.
Дитинство та юність майбутньої королеви
Анна була донькою польського короля Сигізмунда I Старого та італійської герцогині Бони Сфорца. Народилася 18 жовтня 1523 року у Кракові. З дитинства виділялася впертістю та завзятістю, цікавилася чоловічими розвагами. Їздила верхи без сідла, супроводжувала батька на полюванні та вміла лаятися не гірше за чоловіків. Її описували, як хлопчика, бо Анна любила носити чоловічий одяг замість жіночого. Але попри такі інтереси дівчина не відмовлялася й попліткувати у жіночому колі, була гострою на язик. Часто приєднувалася до вишивальниць, до 21 століття збереглися вишиті нею чудові гобелени. Анну також описували як дуже набожну людину, вона багато жертвувала на благодійність, відвідувала меси.
Любов до чоловічих розваг не скасовувала знання етикету. Принцеса бездоганно його дотримувалася, чітко розмежовувала позиції в ієрархії й вимагала суворого дотримання правил. Не боялася висловлювати свою думку та відстоювати її. Більшу частину дитинства Анна провела у Кракові з сестрами Софією та Катериною. Батьки подбали про гарну освіту, дівчина добре зналася на архітектурі, фінансах, вільно володіла італійською мовою та латиною, непогано грала у шахи.
Вибір нареченого
У січні 1557 року польський король Сигізмунд II Август привіз сестер до Вільнюса, Анні на той час вже виповнилося понад 30 років. На її руку пан Сигізмунд II розглядав різних претендентів. Іван Грозний був не дуже вигідною партією для Польщі, герцог Померанський Джон Фрідріх сам не бажав союзу з Польщею. Король Швеції Ерік XIV пропонував у ролі нареченого свого зведеного брата Джона, але той просив за жінку не Анну, а Катерину. Віддавати молодшу сестру заміж раніше за старшу було проти чинних правил, таке рішення принизило б Анну. Але політичні інтереси вимагали цього шлюбу, тому жінці довелося погодитися. Катерина і Джон одружилися у жовтні 1562 року.
Анна перебралася до Королівського замку у Варшаві й прожила там близько десяти років у молитвах, вишиванні, листуванні з сестрами. Щороку її відвідував брат, коли приїздив до Варшави на засідання генерального сейму. Анні вже виповнилося понад 40 років, а брат все розглядав пропозиції наречених. У 1564 році пфальцграф Зіммерн-Спонхайм просив руки Анни, але отримав відмову. У 1569 році спробували домовитися про її шлюб із герцогом Померанським, але той вимагав у посаг аж 8 прикордонних територій. На це Польща ніяк погодитися не могла. Кандидатуру герцога Пруссії Альберта Фрідріха, якого пропонувала сестра Анни Софія, відхилив Сигізмунд II Август.
Радикальні зміни у житті
Все змінилося, коли у липні 1572 року помер Сигізмунд II Август, Анна одразу ж отримала статус спадкоємиці династії Ягеллонів. Як багата жінка, Анна почала подорожувати: Пясечно, Плоцька, Ломжі. Оскільки трон Речі Посполитої став вакантним, єпископ Валанс потурбувався про те, аби запропонувати в ролі нареченого для Анни французького принца Генріха де Валуа. Хоча польські шляхтичі були проти, королева пропозицією зацікавилася, стала переконувати опонентів, що йдеться про інтереси королівства. За її підтримки Генріха обрали королем Польщі у травні 1573 року й офіційно коронували у лютому 1574 року. Але вона не розібралася, що угода майбутнього короля перед виборами не містила обіцянки на ній одружитися.
Це стало черговим ударом для Анни. Вже у червні 1574 року помер французький король Карл IX, і Генріх заквапився додому, аби сісти на престол. Навіть втрата польської корони його не зупинила. Тоді Анна прийняла політично важливий титул інфанти, аби підкреслити власний статус. Хоча у Польщі монархія була не спадковою, а виборчою між місцевими дворянськими родинами та іноземними королівськими особами, до рішення Анни називатися інфантою поставилися лояльно.
З’явився шанс, що наступним королем Польщі стане син імператора Римської імперії Ернест Габсбург. Анну такий варіант цілком влаштовував, бо наречений був доволі вродливим. Але у Польщі набралося чимало впливових супротивників Габсбургів, які висловилися категорично проти іноземців на престолі. Тоді довелося Анні звернути увагу на князя Трансільванії, угорця Стефана Баторія.
Нещасливе одруження
У 1575 році до влади у Речі Посполитій прийшов Стефан Баторій, відповідно до умов обрання, Анна стала його дружиною. Він правив недовго: у 1585 році владу вже перебрав після смерті володаря його племінник Сигізмунд. Доки трон стояв порожнім, Анні довелося відмовитися від прав на корону, країною керував примас Польщі, єпископ гнезненський. Щодо шлюбу, то відносини між Стефаном і Анною не склалися. Нареченій вже виповнилося 53 роки, та й красою вона не вирізнялася. Через усунення від державних справ Анна почала зближуватися з політичними опонентами чоловіка.
Коли проходили королівські вибори у Речі Посполитій 1587 року, королева вирішила підтримати Сигізмунда Вазу. А як той став королем, почала інтригувати проти того, аби той одружився з протестантською принцесою. Потім вплуталася у складні політичні ігри з родиною Габсбургів, аби паралізувати їхню діяльність, спрямовану проти Речі Посполитої. У боротьбі за корону та політичний вплив і проминуло життя вольової польської королеви. Вона пішла з життя на 73 році у вересні 1596 року. Була похована у каплиці Сигізмунда Краківського кафедрального собору.
Долю не обдурити?
На цьому можна було б поставити крапку, коли б не залишилося відкритим питання, яке напевне виникло у багатьох. Чому чоловіки так обминали польську принцесу, а згодом – королеву? Звісно, коли б батько подумав про майбутнє доньок, знайшов заздалегідь наречених за звичаєм королівських родин, все склалося б інакше. Якби брат не зволікав так довго з претендентами, то не довелося б королеві Анні так пізно виходити заміж, і все теж склалося б інакше. Адже спроба зійтися з Генріхом де Валуа була невдалою тому, що наречений був молодшим майже на 30 років. Принаймні, так пояснюють їхній розрив історики. Крім того, у французького принца була коханка Марія Клевська, з якою мріяв одружитися. Тож для Анни місця поруч із ним не було.
Реальність і міф
Був ще один аспект. Зовнішність. Вродливим пані вдається набагато більше – це правда життя. Анну Ягеллонку не вважали гарною. Збереглися описи про тьмяне обличчя, запалі очі, великі темні мішки під очима та майже гачкоподібний ніс, який займав більшу частину обличчя. Маленькі губи, майже відсутні брови і досить великі вуха. Світле кучеряве волосся. Ще згадували в описах, що через депресію в Анни розвинулося прагнення заїдати неприємності. Звідки й подвійне підборіддя та зайва вага.
При такій зовнішності доволі складно відшукати закоханого принца, це правда. А що ж портрети? Дійсно, на них Анна Ягеллонка виглядає цілком пристойно, принаймні нічим не гірше за інших вельмишановних пані 16 століття. Її сучасники відзначали, що королева змушувала художників зображувати себе гарнішою, ніж є насправді. І це характерно для кожної жінки. Але якщо підбити підсумки: інтриги політиків, вік і не дуже приваблива зовнішність, стає зрозумілим, чому наполегливості та сили характеру рішучої принцеси Анни з Кракова не вистачило, щоб реалізувати всі свої мрії. Крім бажаної з дитинства польської корони.