Щоб мистецтво не зникло у пилюці століть, великі музеї світу не лише зберігають, а й лікують його у майстернях консервації. У середині 1930-х років краківський Національний музей не мав такого закладу, пошкоджені полотна та скульптури відправляли до приватних майстерень. Колекція постійно зростала й вимагала системного догляду, тому керівництво музею таки ухвалило доленосне рішення: заснувати власну реставраційну майстерню. Вперше в історії Кракова її очолила талановита жінка – Ганна Скрашанка-Шустерова (Anna Skraszanka-Schusterowa), яка протягом подальших років врятувала чимало цінних витворів мистецтва Польщі, пише krakowskiye.eu.
Пензель і тиша
Освічена в історії мистецтв, вправна художниця і реставраторка принесла з собою не просто вміння, а бачення невидимого. Саме завдяки їй музей вперше отримав не просто майстерню, а справжню лабораторію пам’яті, де кожен штрих пензля був актом порятунку культури. Талановита художниця народилася у 1908 році у Кракові, початкову освіту здобула у гімназії імені отця Станіслава. Перші кроки до малювання робила у приватних школах Альфреда Терлецького та Альфонса Карпінського. Потім були роки навчання в Ягеллонському університеті, де у 1931 році молода художниця здобула ступінь магістрині.
Ще під час навчання Скрашанка почала працювати у Національному музеї у Кракові як стажистка, потім – як реставраторка. Це був перший випадок в історії не лише музею, а й міста, коли таку відповідальну посаду надали жінці. Першою майстернею пані Ганни стала стара кам’яниця Шолайських на вулиці Щепанській, саме там вона розпочала свій видатний експеримент – повернення до життя відомих полотен Яна Матейка, зокрема монументальні “Костюшко під Рацлавицями” та “Вернигора”. Умови були далекими від ідеальних, але попри труднощі, художниця продовжувала затято працювати.
Випробування і досвід
Згодом майстерню перенесли до нового корпусу музею, де облаштували реставраційні лабораторії та рентген-кабінети, що дало новий поштовх до плідної роботи. Ганна їздила за досвідом до музеїв Будапешту, Відня, Загреби, Копенгагена, знайомилася з реставраційним обладнанням, вчилася проєктування інсталяцій. У 1937 році взяла участь у XIII з’їзді Спілки музеїв Польщі, закінчила курси з оптики у Гірничо-металургійній академії Кракова. Спочатку працювала сама, потім почали допомагати такі відомі польські реставратори як Казімеж Похвальський та Мечислав Гонсецький. У 1939 році до роботи долучилася історикиня мистецтва Ірена Бобровська. Поступово гурт професіоналів перетворив реставрацію на справжнє мистецтво, що згуртувало і колектив Національного музею у Кракові, бо враховувалися досвід і думки кожного учасника процесу.
Жінка, яка показала обличчя Мадонни
Про результати їхньої роботи багато писали газети. Репортери у захваті повідомляли, що реставраторка Скрашанка зняла зі старовинної ікони Богоматері з Мишлениці важкі металеві оздоби, відкривши під ними обличчя Мадонни з Дитям, чого ніхто раніше не робив. Писали і про її роботу над копією “Святої родини” Прокаччині. Серед реставрацій талановитої майстрині – епітафія Вежбенти з Браниць, над якою працювала під керівництвом Яна Гоплінського, домініканський триптих, августинський політиптих, полотна видатних майстрів Марчелло Баччареллі, Джованні Баттісти Лампі, Юзефа Грассі, Пічмана, Франсуа-Ксав’є Фабра, Стацлера, Ґєримського, Яна Матейка.
Особливу увагу вона приділяла колекції Станіслава Урсина-Русецького – так званій “Ланґерівці”, яка у XXI столітті прикрашає залу Сукенниць. Її фаховість не замикалася на стінах музейного простору, Ганна Скражанка тісно співпрацювала з приватними колекціонерами та духовенством. Відреставрувала мініатюри Леона Дітц д’Армі, які зберігаються у Пщинському замковому музеї. У 1939 році відновила одну з найшанованіших реліквій – образ Матері Божої Мисленицької XVI століття. В її турботливих руках ожив і вівтарний образ Святої Трійці з Йорданова.
Шлях між полотнами
Та Скрашанка була не лише реставраторкою, а й художницею, працювала у жанрі портрету, мініатюри, натюрморту. У 1938 році світ побачив репродукцію її портрету акторки Зофії Ярошевської, яка уславилася у ролі Беатріче Ченчі у п’єсі Словацького. Портрет, що зберігається у колекції Театру імені Словацького у Кракові, дихає впливами італійського Відродження, образ акторки здається породженим із глибини століть, а не з театральної сцени. Копії пані Ганни сучасні дослідники називають глибоко відчутим переосмисленням сакрального. Серед них – “Голова Мадонни” за мотивами Перуджино, “Благовіст” за зразком з каплиці кушнірів у Маріацькому костелі, пейзажі Бабиної Гори та краєвиди з Чорного Дунайця.
Ще навчаючись у Карпінського, вона написала серію чудових натюрмортів, з найвідоміших – “Ваза з квітами” та “Натюрморт з годинником”. Творчий доробок художниці-реставраторки налічує десятки портретів та понад сотню мініатюр, виконаних гуашшю на слоновій кістці та на пергаменті. Мистецтвознавці відзначають їх характерну особливість – тонке психологічне занурення, що особливо характерне для портретів, написаних із натури. Роботи пані Ганна підписувала стримано – “A.S.” або витонченою монограмою.
Серед руїн і фарб
Попри величезну зайнятість, талановита майстриня знаходила час і для особистого життя. Одружилася з Юліушем Шустеровим, після чого взяла подвійне прізвище – Скрашанка-Шустерова, народилася донька. Коли загроза Другої світової війни стала реальною, разом із колегами намагалася врятувати цінні картини музею, керувала процесом грамотного пакування шедеврів. У вересні 1939 року Анна з донькою виїхала до Луцька, де ще до війни співпрацювала з Окружним музеєм. Але повернулася до Кракова, щоб у січні 1940 року знову стати до праці в музеї, і її боротьба була не лише за мистецтво.
Під псевдонімом “Skra” Скрашанка-Шустерова приєдналася до Армії Крайової. Разом із чоловіком Юліушем, якого підпільники знали за позивним “Wir”, влаштувала у власній квартирі на вулиці Семірадського мінімайстерню з виготовлення вибухівки. А реставраційну майстерню перетворила на пункт зв’язку підпілля. У квітні 1944 року пана Юліуша заарештували, він вижив у декількох концтаборах, повернувся додому після Берген-Бельзена. Ганну не чіпали, вони з донькою дочекалися визволення міста.
За лаштунками музейного порятунку
Коли Польщу звільнили від нацистів, родині довелося призвичаюватися до нових порядків комуністичної влади. Зокрема змінити написання прізвища – з “Schuster” на “Szuster”, згідно з новою політикою “зненімеччення”. Пані Ганна знову повернулася до рідного музею, де для неї знайшлося чимало роботи, треба було реставрувати понівечені війною цінні картини. І разом із колегами – Іреною Бобровською та Мечиславом Гонсецьким – Скрашанка-Шустерова взялася за невідкладну справу. Серед її перших відновлених шедеврів був монументальний “Пруський оммаж” Яна Матейка, який вона допомагала врятувати напередодні війни.
У вересні 1945 року мешканці змогли оцінити зусилля фахівців: урочисто відкрилася перша повоєнна виставка цінних картин Національного музею у Кракові. Ганна Скрашанка-Шустерова отримала посаду зберігачки, стала вільною слухачкою на Курсах технік живопису, які проводив в Академії образотворчих мистецтв досвідчений майстер Гоплінський, відновила роботу з Товариством істориків мистецтва й Спілкою польських музеїв. Та не встигла Ганна уповні віддатися новим проєктам, як тривала хвороба обірвала її життя у грудні 1948 року. Однак її справа не осиротіла. Опікуватися реставраційною майстернею продовжила Ірена Бобровська, а у 1950 році офіційно очолила її. Цей заклад продовжує роботу і у XXI столітті, туди теж можна придбати квитки, як і до Національного музею у Кракові.
Та, що рятувала безмовне
Ганна Скрашанка-Шустерова була більше, ніж перша жінка-реставраторка у Кракові. Вона стала символом вірності в епоху катастроф, першою, хто зробив цю роботу гідною окремої сторінки в історії мистецтва Польщі. Її участь у проєктуванні нової будівлі музею – з реставраційними лабораторіями, рентген-кабінетами, сучасними технічними умовами – назавжди вписала ім’я цієї діячки в архітектуру польської музейної справи.
Під час Другої світової війни талановита майстриня не тільки зберігала мистецтво, а й переписувала втрачене – пензлем і серцем. Її життя – це тиха хроніка великої епохи, створена не словами, а штрихами, мазками, розчинником і терпінням. Навіть через багато років після смерті присутність Ганни Скрашанки-Шустерової відчувається у кожному куточку краківського Національного музею. Як рятівниці його пам’яті.