На мапі Малопольщі не знайти іншого такого місця, як обсерваторія на горі Любомир. Саме тут, 3 квітня 1925 року, крізь лінзу телескопа народилося відкриття, яке увійшло в історію науки, – краківський астроном Луціан Оркіш зафіксував першу польську комету. Згодом вона отримала його ім’я. Це сталося майже випадково. Оркіш, перевіряючи новий телескоп, помітив у сузір’ї Пегаса слабке світло, якого не було у жодному з наявних астрономічних каталогів. Інтуїція не схибила, астроном дійсно відкрив об’єкт, якого не знало людство. Це був тріумф не лише одного дослідника, а й всієї молодої Польщі, яка відновила незалежність лише кількома роками раніше, пише krakowskiye.eu.
По сходинках до науки
Луціан Оркіш народився у Кракові у грудні 1899 року, він був четвертою дитиною в інтелігентній та освіченій родині. Батько Міхал працював у Об’єднаних колекціях мистецтва та археології Ягеллонського університету і забезпечив гідну освіту всім дітям. Після закінчення престижної гімназії Новодворського у 1918 році Луціан вступив до філософського факультету Ягеллонського університету. Зірками захопився ще в юності, тому під час навчання влаштувався на роботу до Астрономічної обсерваторії університету. Починав з метеостанції, яка тоді розташовувалася у міському ботанічному саду на вулиці Коперника.
Коли здобув диплом, у 1924 році молодому астроному доручили очолити гірську астрономічну станцію на віддаленому гірському хребті за 33 кілометри від Кракова. Місце суворе, майже аскетичне: старий лісничий будинок без електрики й водогону, де царювали самотність, холод і темні ночі. Оркішу надали можливість проявити себе у складних умовах, і він виправдав сподівання. А собі відкрив двері до Всесвіту.
Сигнал крізь тишу
Ідея створити гірську обсерваторію належала професорові Тадеушу Банахевичу – новому директору Краківської обсерваторії, який шукав місце, де небо не затьмарене вогнями міста та завісою смогу. Він знайшов його на вершині заввишки 904 метри, відомій серед місцевих під назвою “Пшиголезь”. Важливу роль у реалізації задуму відіграв князь Казимир Любомирський, який не лише підтримав ідею, а й пожертвував 10 гектарів лісу та будівлю для майбутньої станції. Саме на його честь гору перейменували на Любомир.
У 1922 році там почала працювати перша у Польщі гірська астрономічна станція. Попри складні умови, вона мала головне – кришталево чисте, темне небо, якого не було над великим містом. Саме воно й подарувало можливість Луціанові Оркішу зробити відкриття, яке прославило не лише його ім’я, а й польську науку. Вперше він прибув до станції 1 травня 1924 року, проводив ночі над спостереженнями змінних зірок, реєстрував покриття зір Місяцем і полював за новими кометами. Паралельно проводив метеорологічні дослідження, бо необхідно було переконатися, що ця вершина дійсно гідна стати домом для великої майбутньої обсерваторії.
Комета, що не світилася
3 квітня 1925 року, працюючи з телескопом Мерца, Оркіш помітив у сузір’ї Пегаса дивну круглу туманність восьмої зоряної величини. Вона швидко зникла у вранішньому сяйві, не залишивши жодного руху, який засвідчив би її кометну природу. Лише після ретельної перевірки координат астроном зрозумів, що побачив об’єкт, якого людство досі не знало.
В умовах ізоляції Оркіш намагався передати звістку до Кракова за допомогою геліотропа – світлового телеграфу, що працював тільки за ідеальних погодних умов. Але того разу погода не була союзником, тому наступного дня, повторивши спостереження, Луціан пішки рушив у Касину Велику, звідки надіслав телеграму. Увечері її отримали у Кракові, і невдовзі інформацію передали до інших польських обсерваторій та міжнародного центру у Копенгагені.
Що підтвердила перевірка?
Не чекаючи на підтвердження з Кракова, професор Тадеуш Банахевич офіційно повідомив світ про відкриття. Це був розрахований ризик, адже затримка могла позбавити Оркіша права першовідкривача. Сміливий крок виправдався. Вже за кілька днів із різних обсерваторій світу до Кракова почали надходити повідомлення з підтвердженнями та вітаннями. Комета, зафіксована під кодом “1925c”, потім – “1925 I”, отримала ім’я свого відкривача. Вперше в історії польської астрономії небесне тіло здобуло ім’я поляка.
За своє відкриття Луціан Оркіш був нагороджений медаллю Астрономічного товариства Тихоокеанського регіону – престижною відзнакою, яка стала символом визнання його досягнення у світовій науці. Польська комета Оркіша не сяяла на небі, при найбільшій яскравості у середині травня 1925 року її можна було побачити тільки у телескоп. Проте слід простягнувся далеко: до травня наступного року її спостерігали у понад 40 обсерваторіях світу. На початку XXI століття таким відкриттям важко здивувати, люди легко отримують інформацію про те, коли з’явиться та чи інша комета над Польщею, як це було у 2015 чи 2017 році. Але тоді це був справжній тріумф.
Туманність, що стала іменем
Комета над Польщею стала для Луціана Оркіша не тільки відкриттям, а й визначенням його подальшої наукової долі. Астроном присвятив роки вивченню орбіти своєї комети, результати цих розрахунків лягли в основу його докторської дисертації, захищеної у 1931 році в Ягеллонському університеті. Того ж року збірка вийшла німецькою мовою під назвою “Остаточний шлях комети 1925 I” (Der endgültige Zug des Kometen 1925 I). Так серед карпатських лісів, у самотній гірській хатині, народилася польська зоряна слава.
Від гори Любомира до Копенгагена
28 вересня 1927 року гірська астрономічна станція на горі Любомир проводжала свого першовідкривача. Луціан Оркіш залишив обсерваторію, де колись, самотнім дослідником під нічним небом, побачив свою комету. Його місце зайняв Ян Мергенталер, а молодий вчений рушив до Варшави. У столичній обсерваторії Оркіш розпочав нову главу своєї наукової кар’єри: з 1 січня 1929 року вів метеорологічні спостереження, згодом перейшов до фотографічного моніторингу астероїдів і комет. Його точність, витримка і пристрасть до неба привели до підвищення: після захисту докторської дисертації він став старшим асистентом Варшавського університету.
У 1930-х роках Оркіш керував роботою головного хронометра обсерваторії, за його годинником Польща звіряла час. Щодня опівдні радіосигнал, синхронізований за системою Оркіша, линув у повітря. Так що цього вченого можна вважати не лише відкривачем комети, а й хронометристом нації. Луціан Оркіш не обмежувався науковою працею, активно працював у Товаристві друзів астрономії, редагував науково-популярний журнал “Уранія”. Але ніяк не міг забути своє перше захоплення – гірську станцію на Любомирі, де зірки були ближчими, а мрії – яснішими. На жаль, попри зусилля професора Банахевича, станція так і не перетворилася на велику обсерваторію, бо забракло коштів. Натомість масштабний обсерваторський комплекс відкрили на вершині “Піп Іван” у Східних Карпатах.
Коли зорі промовляють до людини
Оркіш мріяв попрацювати й у Карпатах, але через хворобу лікарі заборонили подорож на вершину. Восени 1938 року він повернувся до Кракова, влаштувався викладати фізику та астрономію у гімназії Вітковського. З початком нацистської окупації вчителював у підпільних класах школи імені Гелени Каплінської. Дивом врятувався від арешту, вченого захистила його хвороба та складна операція. Після Другої світової війни понад 10 років трудився у Державному гідрологічному та метеорологічному інституті у Кракові, співпрацював з Краківською обсерваторією та Польським товариством астрономів-аматорів.
Для “Астрономічного щорічника” пан Оркіш із дивовижною точністю розрахував ефемериди покриттів зірок Місяцем. Його останні розрахунки, зроблені спільно з Збігнєвом Клімеком, увійшли до видання за 1974 рік. Луціан Оркіш відійшов у вічність 17 серпня 1973 року, його поховали на Раковицькому цвинтарі в Кракові, поруч із батьками та першою дружиною Ядвігою. На обеліску за його заповітом викарбували під іменем лише одне слово – “Астроном”: скромно, гідно і по-зоряному мовчазно. Сучасні польські туристичні брошури не згадують ім’я астронома Оркіша. Але кожен, хто хотів би вшанувати пам’ять першовідкривача першої польської комети, може легко відшукати його слід у зоряному небі.