Повноцінною польську поезію важко уявити без творчості Віслави Шимборської – відомої на весь світ поетеси, есеїстки, критикині, перекладачки та лауреатки Нобелівської премії. Що цікаво, народилася жінка не в Кракові, але завжди і всюди називала себе саме краків‘янкою. Про те, що Віславу пов‘язує з цим містом і який шлях довелося пройти Шимборській, аби сьогодні її ім‘я стояло поряд із видатним Адамом Міцкевичем, – у матеріалі далі на krakowskiye.eu.
Трішки біографії
Віслава – донька Вінцентія та Анни-Марії Шимборських. Народилася дівчинка 1923 року в містечку Курник – якраз після того, як родина переїхала туди із Закопаного. До слова, змінювала сім’я місце свого проживання доволі часто – усе через роботу пана Вінцентія: він працював управителем володінь Владислава Замойського, тож куди подавався граф – туди відправлялися і Шимборські. Так кочувала сім’я аж до 1929 року, а вже опісля, коли Віславі було 6, родина остаточно зупинилася у Кракові.
Будинок у Кракові, в якому проживала сім’я Шимборських з 1929 до 1948 року
Чи то через гіркий досвід із дитинства, чи то через велику любов до цього польського міста, але відтоді Шимборська Краків фактично і не залишала. Саме там вона здобула свою освіту. До речі, закінчила дівчина тільки середню школу та Приватну жіночу гімназію сестер уршулянок. Щодо вищого навчального закладу, то не склалося: стати студенткою Ягеллонського університету вона стала, а от закінчити не закінчила. Причина – скрутне матеріальне становище Шимборських… Також у Кракові Віслава пережила Другу світову війну (до речі, аби її не депортували з Польщі, вона зробила хід конем і в 1943 році пішла працювати на залізницю). І саме у Кракові поетеса розпочала свій літературний шлях.
Літературний шлях Шимборської
Письменницькі здібності у Шимборської були помітні з самого раннього дитинства. Як пригадувала пані Віслава в одному зі своїх інтерв’ю, вперше за перо вона взялася, будучи ще зовсім-зовсім маленькою. Заохочували до розвитку в цьому напрямку дівчину і батьки: зокрема, тато символічно виплачував донечці монету за кожен самостійно написаний вірш. Щоправда, працювало це лише за однієї умови – поезія обов’язково мала змусити його посміхнутися.
З часом пристрасть до письма у Віслави не згасала, тож з 1943 року Шимборська взялася за перо серйозніше: спершу вона працювала над оповіданнями, згодом – перейшла до віршів. І вже у березні 1945 року у поетеси-початківиці був дебют: її поезію “Шукаю слова” (“Szukam slowa”) опублікували на сторінках тижневого літературного додатка до краківського видання “Dziennik Polski”. Як розповідала згодом сама авторка, це відіграло для неї надважливу роль, адже в юну Шимборську повірили. Зізнається: якби не та публікація 1945 року, то, ймовірно, становлення польської літератури відбувалося б без імені Віслави.
На щастя, вірш “Шукаю слова” світ побачив. Так само, як і дві інші поезії, написані Шимборською під час Другої світової війни: “Колись ми дуже добре знали світ”, “Про щось більше” та “Дитячий хрестовий похід” опублікували незадовго після дебюту поетеси у виданні “Dziennik Polski”. Але на цьому етапі тодішні хороші новини для Віслави закінчилися, адже платити монетку за кожен написаний авторкою вірш охочих уже не було, а от тих, хто стояв на заваді друку творів Шимборської, вистачало. І причина “завади” – невідповідність поезії соціалістичним вимогам… Саме через це у 1949 році так і не вийшла перша збірка віршів поетеси “Вірші” і саме через це три вищезгадані нами поезії (“Колись ми дуже добре знали світ”, “Про щось більше” та “Дитячий хрестовий похід”) так і не знайшли місця в надрукованих пізніше книжках.
Та попри це, писати Шимборська не припиняла. Зважаючи на умови часу, перші дві збірки авторки, “Для того живемо” (1952 р.) та “Питання до себе” (1954 р.), були відверто заангажованими, тому по-справжньому Віславським стало лише третє видання – “Волання до Єті”. Побачило світ у 1957 році, і хоч з того часу минуло вже понад пів століття, збірка до сьогодні залишається однієї з найкращих, якщо говорити про пейзажну лірику не лише Польщі, а Європи загалом.
У цілому з-під пера Шимборської вийшло близько 350 віршів, які об’єднані в понад 10 збірок, зокрема: “Для того живемо”, “Питання до себе”, “Волання до Єті”, “Сіль”, “Сто потіх”, “Всяк випадок”, “Велике число”, “Люди на мості”, “Кінець і початок”, “Мить”, “Забавлянки для великих дітей”, “Краєвид з піщинкою” та “Досить”.
Віслава – лауреатка Нобелівської премії
Роки роботи Віслави на творчій ниві не пройшли безслідно – наприкінці ХХ століття поетесу відзначили однією з найпрестижніших міжнародних нагород – Нобелівською премією. Присудили її жінці “за поезію, яка з іронічною точністю розкриває закони біології та функціонування історії у фрагментах людської реальності”. І якщо для більшості письменників подібна відзнака – мрія, то для Віслави – це стало таким собі покаранням. Адже їй, абсолютно непублічній людині, яка проти будь-якого втручання в приватне життя, після отримання Нобелівської премії з літератури, за місяць довелося дати стільки інтерв’ю, що кількісно вони в рази перевищували ті, які траплялися з нею до лауреатства. Друзі Шимборської любили жартувати, що для жінки Нобелівська премія стала справжньою «стокгольмською трагедією».
Цікаві факти про Віславу Шимборську
- Віслава з дитинства була завзятою фанаткою кіно. Завзятою настільки, що коли через вікові обмеження дівчинку не пускали на сеанс певного фільму в кінотеатр, вона вдавалася до хитрощів: разом із друзями переодягалася у відповідний одяг та вдавала з себе старшу.
- У школі юна Віслава все ніяк не могла знайти спільної мови з геометрією. Як справжній філолог, Шимборська віддала своє серце урокам мови та літератури.
- А ще – тваринам. Вона любила їх усіх без винятку, але особливо – мавп. Віслава часто в інтерв’ю розповідала, що однією з її кумирів була Джейн Ґудолл – жінка, яка присвятила своє життя захисту шимпанзе. Окрім того, Шимборська і сама писала про мавп, зокрема, неодноразово згадувала їх у своїх віршах.
- Попри те, що після 15 років шлюбу Віслава розлучилася зі своїм чоловіком Адамом Влодеком, до кінця життя вона використовувала саме його прізвище.
- Шимборська курила цигарки до глибокої старості. До речі, коли у Польщі набув чинності закон “Про заборону куріння в громадських місцях”, тоді жінка і перестала ходити до краківських кав’ярень. Як то кажуть, втратила весь сенс подібних посиденьок.
- Збірка “Краєвид з піщинкою” (“Widok z ziarnkiem piasku”), яка, до слова, є першим післянобелівським виданням Шимборської, розійшлася в США, як гарячі пиріжки – наклад книги сягнув 120 000 примірників. Для порівняння: в середньому в Америці збірки поезій продаються накладами по 2000 примірників.
- У 2023 році до Дня поезії компанія “Lego” випустила фігурку польської поетеси Віслави Шимборської.
Цікаво, що через свою надзвичайну скромність Віслава Шимборська ніколи не вважала себе письменницею №1. І її думку не змінили ні десятки виданих нею збірок поезій, ні численні схвальні відгуки від критиків та читачів, ні нагородження Нобелівською премією. Самокритичність самокритичністю, та все ж всесвітнього визнання краків‘янка таки досягла: ім‘я Віслави Шимборської знають і про вклад, який зробила поетеса у розвиток польської літератури, теж пам’ятають.