Рятувальні собаки з’являються там, де людська реакція вже не встигає за подіями – у шумі, паніці, розірваній увазі. Разом із ними приходить і краків’янка Катажина Гармата (Katarzyna Harmata) – дресувальниця, біхевіористка, спеціалістка з поведінки тварин, засновниця Академії гарних манер “Biały Pies”. Паралельно керує пошуково-рятувальною групою SAR Kraków, де досвід переходить в інший режим, коли собака та людина перетворюються на єдине ціле, без права на помилку, пише krakowskiye.eu.
Що Катажина побачила у виставках собак?
Катажина не обирала професію “раз і назавжди”, радше рухалася від одного заняття до іншого так, ніби світ постійно перевіряв її на витривалість і цікавість. І жінка обрала собак. У 2002 році почала працювати з ними професійно: спочатку як хендлерка на виставках, де вчилася тримати контроль не над тваринами, а над ситуацією. Потім з’явився розплідник із вагітними самками, цуценятами, важкою щоденною роботою. Був і грумінг – ще одна корисна практика.
Паралельно Катажина стажувалася в інших галузях:
- салон манікюру;
- модельна зайнятість;
- корпоративний формат.
Але собаки так і залишилися тим, до чого вона поверталася знову та знову, поки поступово не усвідомила: це єдина робота, яка не відпускала.
Як SAR Kraków став другою командою?
Катажина Гармата почала працювати інструкторкою з дресування собак, стала досвідченою спеціалісткою з поведінки тварин, зосередившись на терапії тривоги та стресу у підопічних. Згодом заснувала школу собак “Академія гарних манер “Biały Pies” (Akademii Dobrych Manier Biały Pies), цікавий досвід та корисні поради навіть виклала у книзі “Пізнай радість Хау на чотирьох лапах” (Know Hau Radość na czterech łapach), яка швидко стала популярною у Польщі.
У розмові з журналістами Катажина завжди згадує трьох підопічних:
- Зенека – бордер-коллі, який має сертифікат Державної пожежної служби для польових робіт і ліквідації завалів, цей пес став першим у Європі, хто працював в аеропорту Баліце як собака емоційної підтримки пасажирів;
- Лару – бордер-коллі, яка спеціалізувалася на навчальних програмах із підготовки собак до службової роботи;
- Цірі – шотландську вівчарку, це собака-терапевт, з яким Катажина також працювала в аеропорту Кракова, допомагаючи пасажирам у стані стресу.
Окрім роботи з собаками, Гармата є пожежницею та рятувальницею, членкою Добровільної пожежної охорони (OSP) у Кракові та Мисленіце, керує навчальною групою SAR Kraków. Вона викладала кінологію, етологію та поведінку тварин в Університеті сільського господарства у Кракові, поєднуючи практику з навчанням.
Чому рятувальні місії перебувають в очікуванні?
За словами Катажини, траплялися тижні, коли щодня виходила зі своїми собаками на пошуково-рятувальні місії й поверталася лише на світанку.
Вона працювала у двох групах:
- спеціалізованій рятувальній команді у Кракові;
- пошуково-рятувальній команді у Мисленіце.
І рятувальниця, і її собаки мають бути постійно напоготові, а це вимагає складного й виснажливого навчання, без якого робота просто не трималася б на належному рівні. Іноді день тренувань триває по 10 годин. Все це робиться для того, щоб собаки завжди перебували у формі й були готові до рятувальних операцій у будь-яку хвилину.
Материнство між заняттями й тренуваннями
Маючи досвід проведення виставок собак, роботи у розплідниках і грумінгу, Катажина Гармата поступово перейшла до самостійного навчання дресування. Тоді доступу до знань майже не існувало, і щоб навчитися самій, довелося їхати за кордон. Катажина розповідала журналістам, що родина тривалий час підтримувала фінансово, поки вона входила у професію. На навчання витратила майже 250 000 злотих – це були роки вкладень, перш ніж вона змогла назвати себе спеціалісткою. Тоді не було курсів у доступі чи швидких рішень – тільки постійні поїздки та практика.
Один із найважчих епізодів стався, коли вона поїхала до Познані на навчання до шведського біхевіориста, який практикував у Польщі. Її син Ігнацій тоді був немовлям і залишився вдома з батьком. Інструкторка ж тоді жила між заняттями і материнством, навіть під час перерв використовуючи молоковідсмоктувач. Пізніше згадувала цей час як період, коли витримала, попри складність ситуації.
Початок кар’єри у чоловічій професії
Набравшись знань і досвіду, інструкторка почала працювати з власниками, які вже майже втратили віру у своїх собак. Бралася за найскладніші випадки, коли попередні спроби не давали результату. Її кар’єра почалася у галузі, де тоді переважали чоловіки, і це визначало і методи роботи, і підхід до навчання.
З часом ситуація змінилася: у професії побільшало жінок, і це, за словами пані Гармати:
- змінило підхід до роботи з тваринами;
- сформувало більше уваги до контакту з собаками;
- допомогло визначити правильний баланс у дресурі.
В інтерв’ю Катажина не втомлювалася постійно наголошувати про роль пошукових собак, підкреслюючи повагу до їхньої роботи. Для неї підопічні – не інструмент, а партнери у складних ситуаціях. Вона також зазначала, що пошуково-рятувальна діяльність майже ніколи не була прибутковою, це радше форма служіння, де однакову відповідальність несуть і люди, і тварини.
Катажина Гармата про SAR Kraków
Інструкторка пояснила, що пошуково-рятувальні групи зазвичай з’являються у той момент, коли звичайний пошук не забезпечує швидкий темп. Ліс, мокрі поля, завали, місця, куди складно дістатися техніці, – саме туди поліція просить рятувальників із собаками, які здатні “прочитати” простір інакше, ніж людина.
За кожним таким виїздом стоять роки підготовки:
- відбір, після якого стає зрозуміло, чи витримає собака рятувальну роботу;
- сертифікація для реальних операцій, де вже немає права на тренувальні помилки.
Як пояснювала рятувальниця, підготовка одного собаки до таких виїздів обходиться у 70 000 злотих, і платять за це самі волонтери. Люди, які потім виходять шукати зниклих, спочатку роками вкладають у роботу власні гроші, час і зусилля. Катажина Гармата розповідала, що підготовку собак і рятувальників у цій галузі держава не оплачує, навчання та іспити завжди брали на себе учасники команд. Іноді щастило на спонсорську допомогу, але вона закривала лише частину витрат. За словами Катажини, навіть виплат за виїзди часто не вистачає на базові речі, сама неодноразово оплачувала роботу ветеринарів і корм для своїх собак. Але нарікати на ситуацію не любить, бо вважає ці моменти незмінним складником своєї роботи.
Про те, як будинок Катажини став центром допомоги
На початку повномасштабної війни в Україні домівка інструкторки перетворилася на місце, куди звозили допомогу для українців. Там приймали посилки, сортували, потім везли туди, де люди чекали на найнеобхідніше. У той час пані Гармата майже не спала й жила у режимі постійної роботи: привезти, передати, терміново зібрати. Проте, за словами інструкторки, такий темп вже був звичним ще з часів пандемії. Тоді вона організувала пошиття масок для медиків і запустила ініціативу “Жінки у короні”, щоб залучити до допомоги якомога більше людей.
Катажина Гармата: коли робота стала способом життя
Катажина завжди говорила про свою роботу без пафосу – не як про “місію” чи історію успіху, а як про діяльність, яка триває роками і не має внутрішнього перемикача. За її словами, це не вибір, який колись зробила, а стан, у якому залишилася назавжди.
Пані Катажина дуже рада, що родина продовжує її підтримувати у роботі та захопленні нею. А головне для жінки – ставлення дітей. Бо для інструкторки та рятівниці надзвичайно важливо, щоб вони зростали у реальності, коли допомога не обговорюється, а безпосередньо надається. І цей приклад, на думку пані Катажини, є найкращим уроком на майбутнє, який не потребує додаткових пояснень.