Чимало видатних людей залишили свій слід у Кракові, серед них – Пйотр Скшинецький (Piotr Skrzynecki), який створив легендарне кабаре ”Пивниця під баранами” (Piwnica pod Baranami). У середині XX століття для творчих людей це було місце втечі від буденної сірості, куди тягнулися актори, поети, музиканти. Скшинецький не просто організовував незвичайні творчі вечори, а зумів перетворити мистецьке життя Кракова на нескінченний діалог, в якому завжди залишалося місце для абсурду, сміху та легкої провокації, пише krakowskiye.eu.
Від казарм – до “Пивниці під баранами”
Пйотр Скшинецький народився у вересні 1931 року у Варшаві у родині військового. Батько, Мар’ян Скшинецький, служив офіцером 7-го Люблінського уланського полку, який дислокувався у Мінську Мазовецькому (Mińsk Mazowiecki). Але замість того, щоб “вписатися” у військову атмосферу, хлопець постійно з неї випадав.
Коли відзначив свій 21 день народження, вирішив перебратися до Кракова, де вступив до Ягеллонського університету. Навчався на факультеті мистецтв, але отримати диплом не зміг, бо не склав обов’язковий військовий вишкіл. Почав “мандрувати” між квартирами друзів, заробляв, де пощастить. Спочатку це були звичайні зустрічі, які поступово обрали нову адресу – у ”Пивниці під баранами”.
Як народилося культове кабаре Кракова?
У квітні 1956 року “Пивницю під баранами” відкрили офіційно, вистави на контрасті швидко стали популярними. Відвідувачів приваблювала непередбачуваність номерів, які забезпечував Пйотр. Він був і співавтором програми, і її живим центром на сцені. У кабаре митець затримався аж на 40 років і став живою легендою закладу. Він збирав навколо себе професійних акторів, аматорів, студентів і давав можливість брати участь у виставах. Так поступово закріпилася головна ідея Скшинецького, яку втілював на практиці: митець – це не статус, а талант, який можна відкрити у будь-якій людині.
Секрет впливу Пйотра Скшинецького
Митець утримував увагу відвідувачів на імпровізації та швидкій реакції, гумор у нього народжувався “тут і зараз”. Будь-яку помилку одразу перетворював на жарт, і це стирало напругу в залі. Своєю зовнішністю Пйотр свідомо ламав уявлення про “звичайного ведучого” і повертав атмосферу, яка нагадувала богемний фінал століття.
Скшинецький сформував знаковий імідж, за яким його одразу впізнавали:
- срібна борода;
- чорна накидка;
- капелюх із пір’ям;
- дзвіночок у руці.
У Скшинецького було дивовижне відчуття сцени. Він умів “розігріти” зал ще до початку номерів своєю неповторною інтонацією, в якій вже відчувалося, що станеться щось цікаве. Кожен виступ він подавав так, щоб підвести публіку до події. Серйозні фрази несподівано розбивав гумором, а довгі номери – короткими вступами, які змінювали ритм вечорів. Пйотр не просто вів партію, а формував темп так, що кожна вистава перетворювалася на живий процес.
Чому його ролі ламали сюжет?
Скшинецький прославився не лише на сцені. Вдало зіграв у понад 20 художніх та документальних фільмах, залишаючись унікальним майстром епізоду. Пйотр погоджувався на різні кінематографічні проєкти: від угорських копродукцій Марти Месарош (Márta Mészáros) до польських художніх фільмів, де виконував другорядні, але виразні ролі.
Найвідоміші кінострічки:
- “Зелена земля” (Zielona ziemia);
- “Арія для атлета” (Aria dla atlety);
- “Епітафія для Барбари Радзівіл” (Epitafium dla Barbary Radziwiłłówny);
- “Водоворот” (Wir);
- “Відбите світло” (Odbite światło);
- “Список перелюбниць” (Lista kobiet zdradzonych).
Попри жанрову різницю – від психологічних драм до історичних і костюмованих стрічок, а також комедій і біографічного кіно – Скшинецький залишився актором, який працював не “в центрі історії”, а на її межі. І саме тим найчастіше запам’ятовувався.
Скшинецький між камерою та сценою
Пйотр брався і за режисуру. Разом із Яніною Гарицькою (Janina Garycka) у 1988 році написав сценарій фільму “Два павичі на золотих струнах” (Dwa pawie na złotych strunach), який отримав відзнаку на 29-му Національному фестивалі короткометражних фільмів. Потім кілька років працював над проєктом “U groblach na Groblach”, але так його і не реалізував.
Паралельно Скшинецький неодноразово ставав об’єктом документального кіно. Різні віхи його життя режисери показували у фільмах, де митець грав самого себе:
- “Завжди у суботу або Щоденник Пйотра С.” (Zawsze w sobotę, czyli Dziennik Piotra S.);
- “Провідник” (Przewodnik);
- чотирисерійний серіал “Пивниця під Баранами”.
Збереглися також десятки хронік і кінорепортажів про події та виступи у “Пивниці під баранами”, де Пйотр був головним чарівником сцени. Найвідомішими стали “Дві ночі з Пивницею під Баранами, або Здійснені мрії Пйотра Скшинецького” (Dwie noce z Piwnicą pod Baranami, czyli spełnione marzenia Piotra Skrzyneckiego) та “Поцілунки: Пйотр Скшинецький і друзі” (Pocałunki: Piotr Skrzynecki i przyjaciele).
Іменини, які запускали нові сезони
Пйотр брався й за організацію ювілеїв приватних і професійних спільнот: адвокатів, акторів, філософів, художників, архітекторів. До нього зверталася редакція “Tygodnik Powszechny” і навіть краківське відділення Польської психіатричної асоціації. А вже власні іменини Скшинецького щороку перетворювалися на подію, яка виходила за межі закладу та збирала майже все місто.
Пан Скшинецький організовував унікальні вечори:
- у замку Пєскова Скала (Zamek w Pieskowej Skale);
- на кургані Пілсудського (Kopiec Piłsudskiego);
- у Ботанічному саду (Ogród Botaniczny);
- у Вольському лісі (Las Wolski);
- на Клепарському ринку (Rynek Kleparski);
- на Головному вокзалі Кракова (Dworzec Główny w Krakowie);
- під Дембницьким мостом (Most Dębnicki).
Оскільки день народження митця припадав на початок вересня, ці творчі вечори фактично запускали новий сезон у “Пивниці під баранами”. З часом ці заходи перетворилися на сталу традицію, всі краків’яни знали, що місто готується до “Концертів для Пйотра С.” і з нетерпінням очікували на їх проведення.
Чи був у Скшинецького шанс на родину?
Попри шалену популярність, для багатьох прихильників творчості митця так і залишалося загадкою, чи є діти та дружина у Пйотра Скшинецького. Цей майстер сцени ніколи не одружувався і не мав нащадків, його сучасники вважали, що своє єдине найсильніше кохання він присвятив сцені. Щоправда, протягом багатьох років завжди поруч з Скшинецьким залишалася талановита художниця та прихильниця “Пивниці під баранами” Яніна Гарицька (Janina Garycka). Але їхні стосунки так і не завершилися шлюбом.
Як Скшинецький отримав головні нагороди Кракова?
Така постать не могла не привернути увагу представників влади. У 1981 році Пйотр здобув Золотий знак “за громадську діяльність перед містом” та нагороду Кракова “за наполегливі зусилля щодо відродження культурної спадщини”. Це вже було офіційне визнання творчих зусиль.
Були й інші відзнаки:
- премія “Пивниця під баранами”, заснована британськими драматургами Аланом Айкборном (Alan Ayckbourn) та Майклом Фрейном (Michael Frayn);
- звання “Людина-89”, надане “за багаторічну службу в адаптації галицьких костюмів”;
- Велика премія Культурного фонду, яку отримували найвидатніші польські митці.
Скшинецький був почесним громадянином двох міст – Мінська Мазовецького, де народився, та Кракова, якому присвятив своє життя. Останні роки митця проминули вже поза сценою, але все ще в її тіні. Скшинецького вбив рак печінки, багато місяців він провів у клініці внутрішніх хвороб професора Анджея Щекліка (Andrzej Szczeklik) при Ягеллонському університеті. До своєї хвороби та вимушеної паузи у творчості намагався ставитися з гумором, називаючи лікарню своїм “готелем мрії”. Але медикам не вдалося відвоювати митця у смерті, він пішов у засвіти у травні 1997 року. Поховали живу легенду “Пивниці під баранами” на Алеї заслужених на Раковицькому цвинтарі (Cmentarz Rakowicki) у Кракові.
Увіковічення митця Скшинецького у бронзі
У 2016 році талановитого ведучого посмертно нагородили Командорським хрестом із зіркою Ордена Відродження Польщі за видатний внесок у польську культуру та за досягнення у мистецькій творчості. Але навіть після смерті Пйотр Скшинецький не покинув свій улюблений Краків. Його бронзову постать можна побачити біля кафе “Vis-à-Vis”, неподалік від входу до “Пивниці під баранами”. Скульптуру замовив для міста відомий польський композитор Збігнєв Прейснер (Zbigniew Preisner).
Пам’ятники Пйотру Скшинецькому також можна побачити:
- біля Ягеллонського університету, проєкт створив скульптор Кароль Гансєниці-Шостак (Karol Gańczarzyca-Sośtak) за замовленням професора Анджея Щекліка (Andrzej Szczeklik);
- у парку Деціуса (Park Decjusza), скульптуру представив майстер Броніслав Хромий (Bronisław Chromy) як елемент композиції пам’ятника “Пивниці під баранами”.
Ідея проста: він не залишився в одному монументі, а продовжив жити, просто сценою Пйотра Скшинецького стало все місто.