Фестиваль “Лайконік” – данина героїчному минулому Кракова

Раз на рік, у перший четвер після свята Тіла Христового, яке католики відзначають через 60 днів після Великодня, на вулицях Кракова можна побачити незвичайного вершника на дерев’яному коні, якого радо вітають містяни. Він одягнений, як татарин, але краків’яни не лише не намагаються його зупинити, а навіть квапляться підставитися під удари булави! Це – легендарний Лайконік (Lajkonik), який за багато років вже став неофіційним символом Кракова, а урочистості – свято на його честь. Супроводжують героя люди у національних костюмах, прапороносці та музиканти, щоб здалеку було чути й видно, хто йде вітати містян, пише сайт krakowskiye.eu.

Легенда про Лайконіка

Із появою цього персонажа на вулицях Кракова пов’язана давня історія. Нібито під час одного з нападів татар захисники міста змогли розбити ворога, подвиг приписували лісогонам, які сплавляли дерева вниз за течією Вісли. Перемогти вдалося завдяки хитрій пастці, яку влаштували у внутрішньому дворику краківського Монастиря сестер норбертанок. Потім переможці вирішили розіграти містян, перевдяглися у трофейний одяг і на татарських конях примчали до Кракова. Спочатку люди перелякалися, але потім упізнали земляків і дуже зраділи. На честь героїв вирішили щороку відзначати цей день, як свято. 

Історики довго намагалися з’ясувати, коли це трапилося, але остаточно розв’язати питання не змогли. Були версії, що йдеться про 1287 рік за правління князя Лешека Чорного, тоді містяни пережили напад татар і змогли перемогти ворогів. А згадки про гурт лісогонів на подвір’ї сестер норбертанок трапляються у записах лише у 1700 році, хоча й без Лайконіка. Перші згадки про свято Лайконіка зафіксовані у 1738 році, але тоді виникає питання, чому відзначати його почали через 500 років, якщо напад був у 1287 році? Тому дослідники вирішили зупинитися на версії, що героїчна перемога лісогонів мала місце на початку 1700 років, але не була зафіксована у літописах.

Згадки про Лайконіцьку ходу вчені знаходили у записах, починаючи з 1738 року, вони відбувалися завжди в октавний період Тіла Христового. Повторювався й маршрут Лайконіка – від Звежинця до Старого міста, тому іноді називали його ще Звежинецьким коником. А от на головній площі Кракова Лайконік уперше з’явився у 1849 році, але чим була викликана зміна маршруту, теж з’ясувати не вдалося. 

Чому героя назвали Лайконіком?

Точної відповіді знову немає, тільки версії. На думку дослідників, все пояснює префікс “лай-”, бо якщо розглядати його як видозмінене дієслово “лей” (lej), то це означає “бий”. Оскільки Лайконік роздає удари булавою, то виходить “той, хто б’є, їдучи на коні”. Варто згадати, що справжні татари теж роздавали удари, але смертельні. Побутує версія, ніби “лай-” походить від заклику “Hulaj!”, що означає “Гуляймо!”, аргументом дослідники наводять приказку “Hulaj dusza – piekła nie ma!” (Гуляй, душенько, пекла немає!), тобто, без упину. А вже Лайконік гуляє Краковом на свято дійсно від душі, ще й з пісенькою “Ten lajkonik, nasz lajkonik po Krakowie zawsze goni”.

Але пояснення імені героя не дав навіть автор, який першим записав і надрукував легенду про Лайконіка – відомий на ті часи драматург Костянтин Маєрановський. У 1820 році він представив історію у часописі “Краківська Бджілка” (Pszczołka Krakowska), після чого легенда стала дуже популярною не лише у Кракові.

Церемонія свята і маршрут

Свято Лайконіка у XXI столітті традиційно розпочинається за 2 години до опівдня, героя супроводжують хорунжий із прапором, лісогони з бунчуками та музиканти. Під музику гурт збирається біля Краківського історичного музею, де починається перший ритуал: Лайконік вдавано б’є працівників музею булавою, що за традицією дарує їм гарний та успішний рік. Потім хода вирушає вулицями до будівлі міського водоканалу на вулиці Сенаторській у районі Звежинець, цю організацію вважають продовжувачем традицій краківських лісогонів. Там Лайконік влаштовує перший танець, роздає дітлахам солодощі. Далі продовжує ходу до Ринкової площі, де під вежею ратуші на нього вже чекає сцена.

Маршрут героя пролягає вулицями Костюшка і Звежинецька. Просуваючись, Лайконік щедро роздає легенькі удари булавою, обдаровуючи містян у такий спосіб удачею та здоров’ям. Ще існує прикмета, ніби панянка, якої торкнеться булава, незабаром вийде заміж, тому найбільше проштовхуються наперед саме дівчата. По дорозі Звежинецький коник зазирає до крамниць, власники яких охоче платять відкуп солодощами, всю здобич збирає та обережно несе один із лісогонів. Але до головної площі Лайконік завертає ще й до монастиря сестер норбертанок, де колись, за легендою, захисники Кракова влаштували пастку ворогам. Там виконує другий танець – з хоругвами, за яким настоятелька та черниці спостерігають у вікно. Головний момент танцю настає, коли герой намагається збити орла, зображеного на великому прапорі, яким розмахує хорунжий. Цю мить називають “загортання хоругвою” (zawijanie chorągwią). Після виступу героя свою частку подарунків передає настоятелька, а Лайконіку дають трохи часу на перепочинок у дворі монастиря.   

Фінальні акорди святкового дня

Після короткої перерви герой дня рухається далі вулицями Франчишканською і Гродзькою до Ринкової площі, наділяючи містян ударами булави, а дітей – солодощами, які зібрав у крамницях. Мандрівка містом із танцями триває аж до 19 години, коли Лайконік виходить до Старої площі. Там йому вручають символічну данину у монетах мер Кракова та директор міського історичного музею, разом із ними герой вихиляє братину вина та виконує третій ритуальний танець із хоругвою, який називається “Уклін місту” (Urbem salutare).

Дивитися на це дійство весело та цікаво, а от чоловікові, який виконує роль Лайконіка, доводиться непереливки. Цілий день танцювати, підстрибувати, крутитися, роздавати удари всім охочим, яких набирається майже половина міста, ще й нести на собі костюм коня вагою у 30 кілограмів – завдання не для кожного. Тому на роль героя обирають сильних та витривалих претендентів із краків’ян. Цікаво, що свято Лайконіка протягом останнього століття не проводили лише у роки Другої світової війни та при пандемії COVID-19. Навіть за радянських часів при зміні влади та ідеології містяни зуміли відстояти свою важливу традицію.

Як розв’язували організаційні питання?

Варто згадати, що особливості ритуалу Лайконікської ходи містяни пов’язують із комунами Звежинець і Півсело Звежинецьке, розташованими неподалік від Кракова, та монастирем норбертинських черниць. До кінця XVIII століття організацією ходи опікувалися міська громада та гурт краківських прядильників, які забезпечували костюмами всіх учасників дійства. Навіть коли організація прядильників перестала існувати, цей обов’язок взяла на себе родина Міцінських і передавала його від одного покоління до іншого аж до 1972 року. 

Потім турботи про вбрання Лайконіка та його супроводу переходили по черзі до родин Мазур, Марцинковських та Глонек із Кракова, їхні нащадки теж долучаються до роботи з підготовки костюмів для ходи у XXI столітті. Варто також згадати, що з 1897 до 1939 року організацією заходу опікувалося Товариство любителів історії та пам’яток Кракова, а з 1947 року долучився ще й Краківський музей і виконує цю роботу протягом багатьох років. Також музей відповідає за підготування вбрання, всі фінансові витрати на захід частково компенсує міська влада.

Роль фестивалю Лайконіка для Кракова

Знаковий день для міста поступово перетворився на яскравий та веселий фестиваль, до проведення якого долучаються різні компанії Кракова. У 2014 році ходу Лайконіка внесли до Національного списку нематеріальної культурної спадщини, що є вагомою підставою для внесення цієї краківської традиції до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Містяни впевнені, що церемонія гідна бути у переліку цінних звичаїв, традицій та ритуалів з усього світу. Постать Лайконіка вже давно стала не лише місцевим символом, а й популярним сувеніром, його зображення можна побачити на магнітах, картинах, прикрасах, продаються й фігурки з різних матеріалів. У Кракові є й пекарня “Лайконік”, логотипом якої обрали вершника на коні, куди теж неодмінно навідуються туристи та мешканці міста.