Сучасний Краків дивує різноманіттям нічних клубів, шоу й тематичних закладів для дорослої аудиторії. Але колись у місті існувало лише одне легендарне місце – напівтаємничий клуб “Фенікс” (Fenix). Про нього заговорили на початку 1990-х років, коли Польща вперше відчула смак свободи після комуністичної епохи. У невеликому підвалі на Шевській вулиці (Szewska) спалахнув червоний неон, який швидко став символом нового часу – сміливого, зухвалого та нетерплячого до змін. Саме там почалася сучасна історія нічного життя Кракова, пише сайт krakowskiye.eu.
Кілька штрихів до історії сценічного танцю
Про нову форму сценічного танцю заговорили наприкінці XIX століття у Парижі. У 1898 році акторка Моніка – зірка кабаре “Фолі-Бержер” (Folies Bergère) – під час Балу чотирьох муз наважилася розповісти історію людського тіла мовою руху під живий акомпанемент оркестру. Це був не жест виклику, а радше художня декларація свободи. Однак вже за кілька хвилин мистецький експеримент перетворився на гучний скандал. Моніку заарештували, а її ім’я з’явилося на шпальтах газет від Парижа до Відня. Саме тоді світ уперше почув термін “strip-tease” – поняття, яке згодом стало предметом культурних дискусій.
Нова хвиля зацікавлення сценічним танцем для дорослої публіки сформувалася у другій половині XX століття. Європейські кабаре перетворили його на витончену форму міського мистецтва, а відомі шоу, зокрема паризьке “Crazy Horse”, задали високий естетичний стандарт. Польща, яка на той час лише виборювала право на власний голос і поступово виходила з-під тиску обмежень, не залишилася осторонь цього процесу.
У Кракові – місті поетів, студентських рухів і неспокійних ідей – перші подібні виступи мали камерний, майже театральний характер. Вони були радше символічними, ніж відвертими. Пластика тіла там сприймалася як продовження мистецтва духу, а сам танець – як метафора скасування заборон, які роками сковували суспільство. Перші такі краківські виступи з’явилися у середині 1950-х років, коли назва “Crazy Horse” стала синонімом нового європейського кабаре. Захід тоді вже звик до гри натяків і світла, а Польща лише відкривала для себе цю нову, сміливу та іронічну мову сцени.
Бар, що змінив нічне життя міста
Саме в атмосфері неспокійного оновлення, коли старе ще не встигло зникнути, а нове лише народжувалося, у Кракові заговорили про нічний бар під назвою “Фенікс” (Fenix). Будинок під номером 12 на Шевській вулиці приховував у своєму підвалі простір, який більше нагадував невеликий театр, ніж звичайний клуб. Там все зважили та обміркували до дрібниць.
Інтер’єр “Фенікса” створював особливу атмосферу завдяки:
- невеликій сцені, що ставала центром уваги кожного вечора;
- кільком десяткам столиків, розставлених так, щоб глядачі відчували близькість дійства;
- важким оксамитовим фіранкам, які поглинали світло й звук;
- м’якому освітленню, котре фарбувало простір у теплі бурштинові відтінки.
Ідея закладу народилася у двох підприємців із Варшави, які, за спогадами очевидців, побачили у Кракові незайняту нішу. “Там забагато історії та замало нічного життя”, – жартував один із них у розмові, яку згодом цитувала місцева преса. Ініціатори орендували приміщення, запросили музикантів і танцівниць, а також привезли обладнання з Німеччини. Світло, димові машини та сценічні конструкції на початку 1990-х років були для містян новинкою.
Вибір с місця теж не був випадковим. “Фенікс” мав власну історію задовго до початку 1990-х років. Як танцювальний клуб він працював ще з 1933 року, вважався одним із найексклюзивніших місць для вечірок у Кракові. У роки нацистської окупації туди часто навідувалися есесівці, а після Другої світової війни постійними відвідувачами стали радянські офіцери. Краків’яни згадували, що там відбувалися не лише гучні забави, а й неформальні ділові перемовини. А щоб потрапити на вечірку у п’ятницю чи суботу, треба було мати чималі гроші або відповідні зв’язки.
Свобода у напівтіні
Перший вечір у “Феніксі” запам’ятався всім, кому пощастило туди потрапити. Музика – джаз, блюз і трохи поп-хітів із MTV – лунала гучно, але вишукано. На сцені з’явилися танцівниці у блискучих костюмах, і містяни, навіть ті, хто зазвичай соромився будь-яких сміливих номерів, застигли у німому захопленні. “Gazeta Krakowska” згодом опублікувала короткий репортаж: “Новинка із Заходу. Клуб ‘Фенікс’ на Шевській збурює емоції” (Nowość z Zachodu. Klub Fenix przy Szewskiej budzi emocje).
Для одних це був звичайний, хоча й оригінальний бар, інші бачили у ньому символ змін і виклик усталеній системі. Адже суворі правила ще не втратили своєї сили. У Кракові з його історичними вулицями, костелами та студентськими гуртожитками поява такого закладу виглядала майже культурною революцією. Одразу ж спалахнули суперечки: одні містяни говорили про “моральний занепад”, інші – стверджували, що “Краків став справжнім європейським містом”.
Як згадував у 2011 році користувач “krk90” на форумі “LoveKrakow”, це був не просто клуб, а “незвичайне явище, в якому відчувалося трохи скандалу і трохи свободи”. Користувач “Тато Ян” додав, що приходив туди познайомитися з новими людьми, насолодитися музикою та коктейлями, і що вечори були “темними, живими та веселими”.
Останні вогні спокуси
Тодішні власники не прагнули скандалу – радше експерименту. Вони прагнули створити місце, де можна побачити європейське сценічне шоу без необхідності їхати за кордон. І це їм вдалося. До “Феніксу” йшли не лише з цікавості: там відчувався ковток незнайомого, але привабливого повітря – іноді задимленого, солодкого від ароматів парфумів, але завжди нового.
З часом бар набув великої популярності. Увечері перед входом завжди збиралася молодь, прагнучи хоча б зазирнути всередину. Квитки на тематичні вечори розкуповували за день, а розповіді про те, як там було, довго ходили містом, формуючи легенду закладу.
Втім, як часто траплялося з феноменами 1990-х років, зоря “Фенікса” згасла так само раптово, як і спалахнула. Вже на початку 2000-х років двері будинку під номером 12 на Шевській вулиці відвідувачі побачили зачиненими. У міському реєстрі з’явився запис про ремонт приміщення під гастрономічну діяльність, а невдовзі вивіску з червоним птахом замінили на скромну табличку з написом “Pub Music Live”. Місце, де колись слухали джазові саксофони й демонстрували перші сценічні шоу для дорослої аудиторії, перетворилося на ще один звичайний нічний бар.
Ночі, які пам’ятає місто
На тематичних форумах учасники ділилися своїми спогадами. Користувачка Ewa90 у 2015 році писала, що починала у “Феніксі” у 19 років, і тоді там було більше театрального шоу, ніж відвертої еротики, що підтверджувало культурно-естетичний характер закладу. Причини закриття “Фенікса” ніхто точно не називав. Міські спогади та свідчення очевидців пропонують кілька версій:
- Зміна смаків публіки: після 2000 року у Кракові з’явилося багато нових клубів, орієнтованих на туристів, і попит на традиційний формат бару зменшився.
- Втрата ефекту новизни: колишня сенсація поступово звикла, і клуб став економічно менш вигідним.
- Конкуренція з більш солідними закладами: ходили чутки, ніби власники не змогли протистояти новим гравцям ринку.
- Поява нових клубів на Флоріанській вулиці (ulica Floriańska), що зробило “Фенікс” старомодним на тлі нових місць.
Однак навіть після закриття заклад продовжував жити у пам’яті містян. У 2012 році портал “NaszeMiasto.pl” опублікував матеріал під назвою “Фенікс – клуб, що розігрів Краків” (Fenix – klub, który rozgrzał Kraków). Журналіст Марцін Копець (Marcin Kopeć) зазначав: “Фенікс” був не просто клубом, а початком нічної культури міста, яка згодом перетворилася на туристичну індустрію. Деякі з колишніх танцівниць бару пізніше відкрили власні студії танцю, продовжуючи вплив “Фенікса” на місцеву культуру.
Історія, що танцювала у напівтемряві
Про цей клуб залишилися численні спогади, уривки пісень і поодинокі вирізки з газет. У 2018 році краківський історик Мацей Кендзера (Maciej Kędziora) у розмові з журналістами “Gazeta Krakowska” зазначав, що “Фенікс” став міським міфом. Адже йшлося про момент, коли Краків вперше дозволив собі трохи розслабитися та по-новому сприймати нічне життя. Можливо, саме через це пам’ять про ті часи живе так довго.
Кожне покоління має свій загадковий “Фенікс” – місце, де стара мораль зустрічається з новими свободами, а між ними стоїть дух часу. Історія “Фенікса” – це не лише історія культового клубу, а й дзеркало покоління, яке вперше відчуло смак нових можливостей у дії. Ця свобода водночас надихала й навчала, допомагаючи людям пристосуватися до нового, відкритого світу цінностей і можливостей, що посткомуністична епоха принесла місту.